”Вони самі прийдуть” – про лаври, церкву, державу та вибори. Ексклюзивне інтерв‘ю з Філаретом

– Сьогодні (10 січня - ред.) на Рівненщині з робочим візитом, як зазначено на сайт обласної державної адміністрації, Президент України Петро Порошенко та Почесний Предстоятель Православної церкви України Філарет. Святійший владика відгукнувся на наше запрошення до студії. Дякую Вам, Ваше Святосте. Вітаю вас на Рівненщині. Сьогодні рівнянам презентували Томос про автокефалію. Що особисто ви відчували коли вперше побачили цей документ? – запитує журналістка Інна Білецька.

–  Досягнення мети, яку я поставив у 1992 році, коли Україна стала незалежною державою, тоді я, будучи предстоятелем Української православної Церкви в складі Московського патріархату, побачив що ситуація змінилась і для української православної церкви не достатньо мати статус свобідної і незалежної в управлінні церкви, недостатньо. Раз Україна стала державою, то в цій державі повинна бути незалежна церква, тобто автокефальна. Я тоді маючи повноваження, згідно з дарованим нам Московським патріархом і єпископатом права, скликав Помісний собор і Помісний собор одностайно прийняв рішення про те, що ми просимо Московського патріарха і єпископат надати нам статус автокефальної церкви, – каже Почесний Предстоятель Православної церкви України Філарет.

 

–  І з того часу? 

–  І з того часу Москва стала боротись, боротись проти надання автокефалії українській церкві і особливо проти мене, як предстоятеля української церкви. Але я вірив, що ми стали на вірний шлях. Раз є держава – мусить бути незалежна церква.

 

–  Ви в свій бік дуже багато образ чули. Розкольником називали. Наскільки це образливо, наскільки Ви особисто внутрішньо переживали ці всі образи і звинувачення? 

–  Спочатку це було болісно, а потім я звик до цього. Тому що всяка добра справа вона проходить час випробувань. Тому я дивився на це як на випробування. Більше 25-ти років ми боролись за визнання української церкви, але в той же час ми розбудовували українську церкву, Київський патріархат, розбудовували. І ми її зробили такою, церкву, що вона стала по кількості віруючих, не по кількості парафій, а по кількості віруючих – найбільшою в Україні церквою. По цим дослідженням, соціологічним, нас підтримує 44-48% населення України. Московський патріархат тільки 20, а може і менше, хоч парафій у них набагато більше.

 

–  А на початку 90-х років Ви були одним з трьох кандидатів, які претендували на пост патріарха Московського, якби Ви тоді стали Московським патріархом чи був би шанс в Української церкви православної? Отієї Православної церкви України, яка є зараз?

–  Я не знаю, як би я діяв, якби став Московським патріархом, але я молився перед тим собором, який обирав Московського патріарха, щоб на мені була воля Божа. І тому коли мене не обрали Московським патріархом – я зустрів це спокійно, значить нема волі Божої, а якщо нема волі Божої, то є якась інша воля Божа на мені. Яка – я тоді не знав, але потім зрозумів, яка воля Божа на мені, треба було будувати незалежну Українську православну церкву. І тому оскільки це воля Божа, то я сміливо нічого не боявся, а йшов цією дорогою тому, що це дорога, накреслена Богом.

 

–  На цій дорозі були ризики Вашому життю і здоров’ю? Вороги могли якось зазіхати на Ваше життя і здоров’я? Ви відчували такі ризики?

–  Не відчував. Не було. Один в кінці ось уже, у минулому році був, але він якось так пройшов мимо, Господь не допустив, але було зазіхання на життя, було.

 

–  І що Ви тоді переживали? Все одно відчували, що на правильному шляху?

–  Спокійно переживав. Я дивлюсь на це так: якщо Богу угодно, щоб я помер, то яка різниця мені коли переходить у вічне життя. Тепер чи… тому я на це дивлюсь спокійно. Якщо б не Богу угодно. Значить це добре, тому що угодно Богу, а якщо Богу не угодно, то нічого не буде.

 

–  Томос про автокефалію української церкви є однією з найбільш обговорюваних зараз тем, напевно, найбільш обговорюваних.  І в бік Президента Петра Порошенка звучать звинувачення в тому, що він втручається в справи церковні, Конституція відділяє церкву від держави. Чи можливим було без особисто участі Президента отримання томосу? Як Ви вважаєте?

–  Це неправда, що Президент втручається у церковні справи. Президент не втручається, а Президент турбується про українську державу, бо він є Президент держави і він розуміє, що без незалежної української церкви утримать державу неможливо і тому він сприяє, сприяє, а не втручається. Те що українська церква отримала томос – ми йому вдячні. І дуже вдячні, тому що без його мудрості, без його наполегливості, я думаю, ми б не досягли цієї мети. А так ми, завдяки йому, його переговорам із Вселенським патріархом, а він зустрічався з Вселенським патріархом багато разів і переконував патріарха Варфоломія, щоб він погодився надати українській церкві Томос про автокефалію. І ми вдячні Президенту і молимось, і дякуємо йому за це, що він допоміг отримати українській церкві Томос про автокефалію, але це він зробив не втручаючись у внутрішні справи церкви, а відстоюючи в свою українську державу.

 

–  А тепер Православна  церква України якимось чином зобов’язана Президенту, наприклад підтримувати на майбутній президентській кампанії чи ні?

–  Ми в президентські кампанії не втручаємось, але є симпатія до нього і до інших кандидатів, які відстоюють українську державу, але звичайно, що ця подія надання українській церкві Томосу про автокефалію, авторитет Президента Порошенка піднімає. Тому що за допомогою нього ми досягли цієї мети, але якби не було Київського патріархату, то і не було би мови про автокефалію і томос, тому що не було б кому давать. А так ми створили велику українську церкву  і Київський патріархат, який, як я уже сказав, був і є найбільшим в  українській церкві і тому дали підставу для того, щоб боротись і вимагати, просити надати Томос про автокефалію української церкви.

 

–  Ваша Святосте, я думаю, нашу розмову почує багато духовенства. Як Ви особисто ставитесь до політичних агітацій на проповідях в церквах. Чи повинні такі мати місце?

–  Духовенство і єпископи в проповідях не повинні виступати з агітацією за того чи іншого кандидата, як громадяни вони мають право симпатизувати тому чи іншому. Тому що вони громадяни, вони ж будуть брати участь в виборах, будуть. І тому одні підтримують одного, інші  –  іншого, але наша позиція як нашої церкви така, що ми підтримуємо всіх кандидатів, які відстоюють незалежність української держави.

 

– Маємо приклад готовності переходу парафії Московського патріархату в Православну церкву України в Деражному Костопільського району Рівненської області. Ось лише про це ми в новинах на нашому каналі розповідали. Чи відомі Вам ще такі приклади?

– Багато. Багато уже парафій Московського патріархату переходять в цю Українську православну Церкву. Тому що згідно з прийнятим Верховною Радою законом в Україні є одна Українська православна церква. Інші церкви, які не входять в Українську православну церкву уже канонічну, визнану, з томосом від Вселенського патріарха, не переходять, мають право існувать, але не як українська церква, а як російська чи якась інша. Є наприклад, Істинно-православна церква, і такі ж у нас є парафії. То вони мають право на своє існування в Україні, але вони не мають права називатись українською церквою. Хто хоче називатись російською православною, то будь ласка, але чесно скажіть, що це Російська православна церква в Україні. А якщо ви не хочете називатись російською церквою – то не обманюйте народ.

 

– Чи ведуться якісь цілеспрямовані перемовини з священством Московського патріархату?

– Поки що це на рівні засобів масової інформації, на рівні такого особистого спілкування єпископів наших і священиків, але я думаю далі буде уже згідно з прийнятими законами, вибір – ви повинні перереєструвати свої статути або на Українську православну церкву, або на Російську православну церкву. Інакше той, хто не зробить цього – той втрачає право юридичної особи. Тому кожна парафія повинна обрати, до якої церкви вона належить – до української чи до російської. Якщо хоче належати до російської, будь ласка, але чесно скажіть, що ми російська церква в Україні.

 

– Ми маємо ще приклад такого конфліктного села Птича в Дубенському районі, Ви однозначно чули про цю історію, чи такі конфлікти можливі у подальшому, чи прогнозуєте Ви загострення ситуації? 

– Ми хочемо, щоб Верховна Рада прийняла закон, в якому би був визначений механізм обрання релігійного центру. Бо зараз закон є, що кожна парафія має право обирати свій центр, а як обирати – нема. Так от, ми просимо Верховну Раду прийняти закон – механізм обрання. Який ми пропонуємо механізм? Щоб на парафіяльних зборах вся громада цього села зійшлася під керівництвом чи настоятеля, чи під керівництвом сільської ради, провели парафіяльні збори і проголосували – до якої церкви вони хочуть належати – української чи російської. Ми пропонуємо, що якщо дві третини парафіян проголосують за українську церкву, то храм належить українській церкві, якщо дві третини проголосують за російську церкву, то храм буде належати до російської церкви. Але ті, які опинились в цій одній третині, мають право відкрити свою парафію, зареєструвати – чи на російську церкву чи на українську. Ми хочемо, щоб не було ніякого насилля, щоб те, що відбулося в Птичі, цього щоб не було. А чому в Птичі? А тому, що не самі парафіяни Птичі створили цю ситуацію, а зовнішні – туди козачків навезли і вони там створили цю проблему, і тому до цього часу цей храм стоїть закритим. Ми хочемо, щоб таких ситуацій в Україні не було.

 

– Що стосується Почаївської лаври, яка до речі, близько до Птичі знаходиться, і Києво-Печерської лаври, чи є якісь щодо цих святинь плани уже? Як Ви прогнозуєте, що там буде відбуватися?

– Ці святині чиї? Російські чи українські?

 

– Ви мене запитуєте? Я вважаю, що українські.

– Я питаю у тих, хто слухає нас і дивиться. Всі скажуть, що українська. А якщо українська святиня. Ну, якщо вона українська святиня, то як вона може належати російській церкві? Тому рано чи пізно Києво-Печерська лавра і Почаївська лавра будуть належать Українській православній церкві. Але ми це зробимо без насилля. Вони самі прийдуть до української церкви. Самі. Добровільно. Без насилля.

 

– В нещодавньому інтерв‘ю для «Радіо Свобода» Ви говорили про те, що в Радянському союзі без втручання КДБ церква не могла існувати. Зараз за Вашими оцінками в Росії церква існує без втручання КДБ?

– Я в Росії не був уже більше 25 років з 92-гороку, і тому ситуації там не знаю. Я знаю ситуацію, яка була в радянські часи. В радянські часи без КДБ не вирішувалося жодне церковне питання, тобто не можна було без згоди КДБ поставити єпископа, і навіть священників не можна було ставити. Існувала реєстрація цих священників, без реєстрації, а це значить без КДБ священник не мав права служити. Така була система.

 

– І, відповідно, КДБ мало вплив?

– Але в тих умовах ми служили церкві. Ми зберегли церкву і розбудували церкву. До 91-го року, коли Україна проголосила незалежну державу, ми мали в Україні велику церкву. На Україні було 60 процентів духовенства і віруючих всього Радянського Союзу. Але ж ми змогли в умовах тяжких церкву розбудовувати, і розбудували її. На відміну від радянських часів, зараз ми маємо таку свободу, яку церква не мала, мабуть, за всю свою історію. Тому що ми повністю вільні в своїй діяльності.

 

– Служба безпеки України не втручається?

– Не втручається. Ми не запитуємо. Не тільки не узгоджуємо з СБУ кандидатів на єпископа, але й навіть не запитуємо їх. Ми вирішуємо це на синоді без усякого втручання. Так само і по відношенню до священиків. Тому ми вдячні нашій державі, що вона дала церкві таку свободу.

 

– А кандидатуру Епіфанія Ви з кимось узгоджували? Ви говорили про це з Президентом перед тим?

– Ми не узгоджували. Це моя пропозиція Архієрейському собору. Моя пропозиція. Тому що я серед усього єпископату Київського патріархату бачив його як найкращого кандидата на посаду предстоятеля. Хоч там потім перешкоджали цьому, але в кінці кінців Собор погодився і обрав митрополита Епіфанія предстоятелем Української православної Церкви. Без втручання СБУ.

 

– І Президента?

– І Президента.

 

– Ваша Святосте, Ви говорите – перешкоджали. Хто перешкоджав? Хто був проти його кандидатури? І яким чином намагалися на це впливати?

– Ну, я не буду піднімати все це. Все це минуле. Тепер нам треба відновити єдність, яка була в Київському патріархаті, тепер нам цю єдність треба перенести на всю Українську православну Церкву, уже з включенням сюди і бувшої Української автокефальної православної Церкви і частини Московського патріархату. Це єдина Українська православна Церква. Але єдина це зовнішньо, але ми повинні створити її єдиною і всередині, щоб вона внутрішньо була єдиною. Бо якщо вона буде всередині єдиною – вона буде впливовою і буде впливати і на суспільство, і на зовні буде впливати. Так само, як впливав Київський патріархат на суспільство в Україні, бо Київський патріархат підняв народ на допомогу нашій армії, ініціював цей волонтерський рух. Це Київський патріархат зробив. І результати ви бачите які. Але це завдяки тому, що ми були єдині. Чому ми отримали томос? В тому, що ми велика церква і єдина. І це була одна з причин, чому Вселенський патріарх пішов на надання Томосу про автокефалію української церкви.

 

– З приводу того, що відбувалося у Стамбулі. Дуже обговорюваною є тема присутності між першими особами держави у складі делегації Олександра Петровського, якого Юрій Луценко називав одним з головних авторитетів одного з найнебезпечніших злочинних угруповань. Що Ви знаєте про його присутність там? Як він там опинився?

 – Справа в тому, що була запрошена в Стамбул на підписання Томосу про автокефалію офіційна делегація в складі митрополита Епіфанія, як предстоятеля обраного, митрополита Дмитрія Львівського, митрополита Симеона Вінницького, митрополита Андрія Івано-Франківського від автокефальної церкви і архієпископа Євстратія Чернігівського. Це була офіційна делегація. А окрім того Вселенський патріарх не заперечував, щоб приїхали всі бажаючі бути на цьому акті підписання томоса. Один із таких, хто побажав приїхати на це, був і цей Петровський. Він же не один там був, там було багато. Він один із багатьох був присутній у храмі Святого Георгія при підписанні.

 

– Ті люди, які намагаються виправдати участь Петровського, вони говорять про те, що Олександр Петровський є великим меценатом Київського патріархату і навіть пишуть про те, що ця людина є близькою до Вас. Це близька до Вас людина?

– Те, що він допомагає Дніпропетровській єпархії – це правда. Він допомагає фінансово. Єпархіальне управління побудували, храм побудували, я не знаю, що ще. Але факт є фактом – він допомагає. Сказати, що він близький до мене, я не можу цього сказати, тому що до мене приходять тисячі різних і бізнесменів, і інтелігенції, і вчених, і поетів, і письменників, ну, всі приходять, хто хоче, і він приходив. І я нагороджував його. За що? За те, що він допомагав розбудовувати нашу єпархію на Дніпропетровщині. Але які за ним гріхи є я не знаю. Це знає прокуратура, знають інші люди, які мають факти про його діяльність.

 

– Ваша Святосте, Ви перечислили тих, кого запросили в складі офіційної делегації.

– Так.

 

– А решта тих, хто були і голова Верховної ради і решта високопосадовців, вони могли бути, могли не бути. З точки зору християнської моралі, їхня присутність це не марнославство? Вона важлива була? 

– Справа в тому, що Президент був присутній. Чому він був присутній? Тому, що він приймав участь в отриманні Томосу про автокефалію. Чому Андрій Парубій був присутній? Тому, що Верховна Рада зверталася до Вселенського патріарха про надання томосу. Тому, що вони мали право на це, а кого  вони з собою взяли, це вже їхня справа. Але там нічого такого протизаконного я не бачу. Все було законно і відповідало тим подіям, які звершувалися. Приймала участь держава в наданні Томосу про автокефалію? Приймала. Має вона право бути присутньою при підписанні? Має право. Які можуть бути заперечення. Заперечують ті, хто не хоче, щоб Україні Вселенський патріарх дав Томос про автокефалію. Ось ті піднімають, а чому був той, а чому був інший. Інші піднімають питання. Це недоброзичливці і Української православної Церкви і української держави. Це супротивники наші і вони піднімають ці питання в ефірі і в ЗМІ. Але ми 25 років терпіли всі ці напади і спокійно на це реагували і перемогли. Так і зараз ми спокійно, нехай говорять, що хочуть, а ми будемо робити свою справу – розбудовувати українську церкву, зміцнювати нашу державу і служити українському народу.

 

– Я дозволю собі маленьку ремарочку. Насправді ось ці закиди про присутність Олександра Петровського вони належать і тим людям, які цілком підтримують отримання Україною Томосу про автокефалію. Просто така невелика ремарка. Якою Ваша мала батьківщина – Благодатне на Донеччині, зараз окуповане, чи прогнозуєте Ви, чи можете якусь надію дати українцям про те, коли Україна буде єдиною, і чи може тут церква якимось чином допомогти? 

 – Справа в тому, що я був переконаний, що ми отримаємо визнання і Томос про автокефалію в 1992 році і мрія моя збулась? – Збулась. Я переконаний, що ми отримаємо перемогу над агресором і це буде обов’язково. Чому буде? Тому, що правда на нашому боці. Не ми напали на Росію, а Росія ввела свої війська в Донбас і в Крим. Росія тримає сучасну зброю, яка знищує наших вірних синів і дочок. Не ми воюємо на території Росії. А ми захищаємо свою землю, свій народ, свою державу. Маємо ми право захищати самих себе чи не маємо? Маємо право. А оскільки ми маємо право і правда на нашому боці, і ми країна миролюбива, а наше миролюбіє підтверджується тим, що ми єдина ядерна держава, яка добровільно віддала свою зброю. Чому вона віддала? Тому, що миролюбива. А раз вона миролюбива, то Бог захистить миролюбиву державу чи ні? Захистить. А раз захистить, то ми переконані сто процентів, перемога наша буде.

 

– А коли? Як Ви відчуваєте?

– Коли? Не знаю. Так само як не знав, коли ми отримаємо томос, але знав, що отримаємо. Так і зараз, знаю, що переможемо, а коли не знаю, Бог знає.

 

– Якщо можна Вам таке запитання особисте поставити. Коли Україна отримала Томос про автокефалію, чи відчували Ви себе більш щасливою людиною, ніж до того?

– Я і не маючи томоса, знав, що ми є українська церква істинна, і тому для мене, є томос чи немає томосу – я служив церкві і служив своєму народу. Як служив у радянські часи українській церкві. Так я і служив без томосу. Звичайно, що радість від томосу є. Без сумніву. Бо я ж намагався, щоб Томос про автокефалію був. Чого ми сьогодні у Покровському соборі дякували Богу за надання томосу? Тому, що раді і тому і я радію, що ми досягли цієї мети. І разом зі мною радіє вся наша українська церква і держава радіє, тому, що це є велика підтримка держави. І Президент радіє, і я нагородив його Орденом Андрія Первозванного за його внесок в отримання Томосу про автокефалію української Церкви.

 

– До речі, Президент нагородив Вас званням Героя України. Вітаю Вас із цим.

– Так. Але я нагородив його раніше, це вручив я сьогодні, а нагородив його до того як отримав від держави цю нагороду.

 

– Що повинні відчувати віряни, звичайні прихожани, що для них зміниться із отриманням томосу? Чи щось зміниться? 

– Як молилися, так і будуть молитися. Як вірили в Бога, так будуть вірити в Бога. Але тепер вони впевнені, що наша церква є однією із православних автокефальних церков. Це не значить, що до отримання томосу ми не були церквою. Ми були такою ж церквою, як ми є, залишаємося і будемо дальше жити і служити в цій церкві. Але наша тепер упевненість, що ми маємо молитовне єднання з усім світовим православ’ям. Оце для нас нове, а все інше – ми все це мали.

 

– Думаю, трішки передчасно запитувати, чи з’явилося у Вас більше вільного часу з появою предстоятеля Епіфанія. Чи Ви відчуваєте, що маєте більше часу для відпочинку?

– Не відчуваю. Тому, що я повинен працювати як і працював. Я багатьом кажу, хто хоче бути першим, той повинен бути рабом. Не знати ні дня, ні ночі. А працювати на благо церкви чи на благо держави. А треба працювати. Тому я, хоч і є предстоятель митрополит Епіфаній, але я залишаюся Патріархом, не визнаним Патріархом, але прийде час, що визнають українську церкву і патріархатом. Але це майбутнє. Коли воно здійсниться – Бог знає, але буде і це.

 

– Тобто у Вас є якісь церковні обов’язки, які залишаються за Вами, які Ви постійно маєте виконувати?

–Так.

 

– Тобто приставка Почесний відносна?

– Так.

 

– Наскільки зараз предстоятель Епіфаній самостійний у прийнятті рішень? Чи він зобов’язаний з вами радитися?

– Він, як предстоятель, самостійний. Але треба розуміти структуру церкви, що предстоятель, як і патріарх чи митрополит не має права приймати рішення одноосібно. Він приймає разом із Священним Синодом. І тому рішення, які стосуються всієї церкви приймаються патріархом чи предстоятелем церкви разом із Священним Синодом і не тільки, Архієрейським Собором, або Помісним Собором всієї української церкви. Наприклад, Статут церкви приймається Помісним Собором. Не може предстоятель чи патріарх прийняти Статут Української православної Церкви. Треба знати структуру управління церквою, але ця структура не нами видумана. Це структура, яка створена церквою протягом всієї своєї історії і ми нічого нового не видумуємо. А діємо за священними канонами.

 

– Рівненщина була вибрана випадково після Києва, куди приїде Президент і томос привезуть, регіон, який Ви відвідаєте?

– Вона не є першою. Першою, яку відвідав Президент і предстоятель це був Дніпро, Дніпропетровська єпархія. Потім Тернопіль.

 

– А як обирали порядок відвідування?

– Обирав Президент.

 

– І так само Вас чи предстоятеля Епіфанія запрошували?

– Так.

 

– Запрошував теж Президент?

– Так.

 

– А в які регіони Ви вже знаєте і Ви вже збираєтеся їхати, а в які поїде Епіфаній?

– Будемо чергувати. І він буде їздити, і я буду їздити з Президентом для того, аби і духовенство і віруючі побачили цей томос і переконалися, що томос дійсно є. Ось сьогодні, наприклад, після подячного молебня у Покровському соборі цей томос залишався деякий час і віруючі підходили, дивилися на підписи патріарха, членів Священного Синоду Константинопольської церкви, тобто це не мрія, а що дійсно ми маємо цей томос.

 

– А Президент планує разом з Вами чи з предстоятелем Епіфанієм відвідати всі області України, так?

– Я думаю, що всі дуже тяжко, частину областей відвідає Президент. Тому, що у Президента, крім цих відвідин, ще є свої державні обов’язки, а час обмежений.

 

 – Ваша Святосте, прихожанам церкви, яка колись називалася Українською православною церквою Київського патріархату, тепер прихожанам Православної церкви України і тим, хто ще не визначився, або визначився і зараз залишається в Московському патріархаті, в тій церкві, яку вже повинні називати Російською православною Церквою, як ви кажете, яким було би Ваше побажання, різдвяне?

– Моє побажання, щоб всі українці були в Українській православній церкві. Оце моє побажання і вони будуть. Будуть обов’язково, рано чи пізно. Іншого шляху нема. Раз вони живуть на українській землі і є православними, мусять належати до Української православної Церкви. І так буде.

 

– Дякую Вам, Ваша Святосте, за те, що Ви відгукнулися на наше запрошення. Це була "Тема дня" спеціальний випуск. В гостях - Почесний Предстоятель Православної Церкви України Філарет. На все добре.